#твіповідання "Накурені лебеді" https://twitter.com/smereka_petro/status/1313245341802692608

Якось вночі мені приснився сон наче я з біноклем у руках заліз на яблуню, що росла біля дороги неподалік мого двору і став дивитися на автівки, що проїжджали мимо. Поміж автівок я помітив швидку, що летіла дорогою на великій швидкості з сиреною та мигалкою, як і положено швидкій

Я глянув у бінокля шо там в ній відбувається і побачив лікарів, котрі робли комусь операцію, розрізали скальпелем живіт, колупалися в кишках і все таке. Я навів бінокля на людину якій різали живіт і з страшним криком прокинувся, бо тою людиною був ніхуя не Альберт Ейнштейн, а я .

Десь через тиждень мені почало періодично боліти в животі. Я мужньо тримався, бо пам'ятав той сон, тому боявся, що якщо розповім про біль батькам, мене відвезуть у лікарню і лікарі різатимуть живіт, але біль приходила все частіше, тривала з кожним разом все довше і все болючіше

На вихідних мене скрутило прямо біля генделика, куди я і мої друзі Андрюха Лох, Тарас Жуля і Сашко Мотузок, зайшли купити цигарок, на всіх пачку, бо грошей було обмаль.
Я застогнав і схопився за живіт
- Шо за хуйня з тобою?- питали друзі
- Та блятб живіт болитб вже з тиждень(

Друзі тут же зібрали консиліум, стали радитись.
- Кароче в мене колись тоже така хуйня була, днів п'ять боліло, потом я на днюхі у Бєца нахуярився і все само пройшло.- розповідав Андрюха Лох

- Жуля, ти ж на медичний поступать собрався, клятву Піфагора будеш давати, придумай шось!- спробував я жартувати через біль.
- Та шо тут думать, в тебе така хуйня як у Андрюхи була, треба нахуяриться водки і пивом шліфонуть.-поставив свій перший діагноз майбутній фельдшер Жуля.

Зайшли в генделик. Тетя Валя прониклась нашою бідою та записала на хрестик нам горілки, пива і сухаріків, точніше дописала до старих хрестиків бо ми вже всі були не раз записані, крім Сашка Мотузка, котрий стіснявся просить, бо був від природи трохи боязкий і сором'язливий.

Саме тому Мотузок частенько ходив нам по цигарки, бо віддавати борги Тьоті Валі нас жаба давила, то ми давали гроші Мотузку шоб тьотя Валя не зайобувала коли віддасте те що на хрестик писали.

Треба сказати тьотя Валя частенько коли бачила, що хлопці вже досить п'яні, радо дописувала, але не ту суму на яку вони брали товар, а значно більшу, бо думала що п'яні все одно ніхуя не памятають. Тому ми не охоче віддавали ті борги, знаючи що там полюбе зайвого дописано.

Отже ми нахуярились звісно, але наступного дня мене зовсім скрутило і я зізнався батькам шо мені дуже погано і болить давно вже, батьки мене тут же відвезли в лікарню де мені зробили терміновий аналіз крові, що показав апендицит, через пів години я лежав на операційному столі

Робили операцію під місцевим наркозом, від якого мене поперло.
- А шо то ви мені вкололи?- спитав я лікаря, лежачи на операційному столі.
- Шо треба те й вкололи? Розкумарило?
- Наче дуже накурився- відповідаю, бо перло й справді добряче.

- Ото ти такий наркоша? Лучче б сто грам випив- повчала одна з асистенток хірурга.
- Ні, не лучче, хай краще курить, ніж п'є, аби тільки колотися не почав.- відповів їй хірург.

Я лежав на столі, відчував як колупаються в моєму животі, але не бачив, бо мені вид на то всьо завісили спеціальними шторками. Лікар попросив щось постійно розповідати, не замовкаючи і я розповів йому про Курта Кобейна

точніше про те що хочу стати письменником як виросту, або музикантом, або і те і інше, а в 27 років хуйонуть з ружжа собі в макітру як Курт.

Розповів про фентезі-книгу "Сумєркі міра", яку перечитував вже другий раз, бо вдома і сільській бібліотеці все вже перечитав, крім 1488 томів Леніна, які я звісно їбав читати.

Про дівчину Оксану з Києва, що приїжджає в село влітку на канікули, яка вже два роки дуже подобається, але з нею мутить друг, а я правільний пацан і дружба для мене главнєє ніж тьолки.

Почав було розповідати про те, що бачив їх, лікарів, уві сні недавно, як вони робили мені операцію, але лікар перебив, сказавши, що зараз треба трішки потерпіти і тут я відчув страшенну біль в животі, наче хтось в мені сидів та колов чимсь дуже гострим та пекучим з середини.

Ааааааааааааааа! -закричав я і терпів, то було не довго, але мені здавалось, що пройшла ціла вічність, страшна і болюча.
Лікар потім хвалив мене моїм батькам, що я дуже терплячий і чемний хлопець, практично перша людина в його практиці, що не матюкала його в той болючий момент.

Далі пам'ятаю вже як відходив від наркозу та шось гнав типу дайте мені книжку, я буду читати, мені дали книжку, шоб я заспокоївся, але букви розпливалися, я не міг піймати фокус, читати було неможливо.

Я перевернув для чогось книгу догори дригом і спробував читати так, але звісно нічого не виходило, тому, облишивши нарешті спроби читання під наркозом, я заснув.

В палаті хірургічного відділення мені підібралась весела компанія: два старих діда, дід Микола, дід Петро і ще був лисий дядько, якому вирізали грижу.

Дід Микола постійно розповідав історії про всяких алкашів, кожна історія починалась словами: "а то був в нас один в селі, тоже любив випить..."

дід Петро постійно сватав мене до молодої та гарної медсестри Наташі. "Та піди до неї, хоч побалакай, може встромиш коли діжуритеме ноччу?- казав він мені
- Мені ніззя , шви розійдуться- відмазувався я, бо трохи соромився

Лисий дядько лежав мовчки, ну як мовчки, пердів голосно на всю палату час від часу, бо йому вирізали грижу, хоча може це й ніяк не пов'язано.

Один раз до нього прийшла жінка, він нарешті заговорив, попросив її щось там йому поправити, а коли вона це робила голосно перднув і засміявся, жінка від того дуже зніяковіла.
- Ну шо ти як маленький, ми ж не вдома.- сварила вона чоловіка.
- Та тут всі свої- сміявся він.

Які блятб свої, я даже не знаю як його звать- думав я відчуваючи іспанський сором за того лисого довбойоба. Хоча лікар на обході називав довбойобом мене, бо по його словам я чуть не доходився з гнойним апендицитом, якби ще трішки походив, то відвезли б до патологанатома.

З живота в мене стирчала трубочка шоб гній витікав, а так нормально все було, в 16 років заживає все швидко як на собаці. Дід Микола тільки заїбав своїми алкашами, під його історії я засинав і коли прокидався, він вже розповідав якусь іншу історію,

а після обходу і всіх уколів та процедур він ще й мекав самогону, котрий ховав під матрацом в півторалітровій пляшці з під напітку крем сода. Тоді його історії накладувалися одна на одну, перемішувалися та набували трохи фантасмагоричності та сюрреалізму

Проте була одна в нього й цікава історія не пов'язана з алкоголем, яку я добре запам'ятав, бо дуже сміявсь шо чуть шви не розійшлися, про двух братів з його села, що були трохи не от міра сєго, але мали любов до техніки. Прозивали їх в селі Чук і Гек.

Був у них мотоцикл, але не було мотоциклетних шоломів, то вони брали гарбуза, перерізали пополам, вичищали з середини насіння і м'якоть і одягали собі на голови замість шоломів.

Дорожні мінти бувало бачили це, але братів не чіпали, тільки посміхались.
А ще вони по троху, запчастина за запчастиною збирали вдома трактора і таки зібрали, замоторили, трактор завівся, наче все збсь, а потім брати зрозуміли, що зробили тупу помилку- зібрали той трактор в хаті

Щоб виїхати їм довелося розбирати стіну, що вони благополучно й зробили. Потім стіну зібрали назад, але цеглу клали вже не на розчин як годиться, а так позкладали тупо одна на одну на матьйогойоб.

Якось один із братів, скажем Чук, привів до дому жінку, теж якусь трохи не от міра сєго і сказав брату що тепер вона буде жити з ними.
- Так їби її чи чо ти її не їбеш, жінок же ж їбати треба!- порадив Гек брату, помітивши відсутність у пари статевих відносин.

Чук спробував, але за браком досвіду в нього не получалося встромити куди треба.
- Ану злізай, дай я попробую!- скомандував Гек, але і в нього не вийшло, після чого жінка хутко вибігла з хати і втекла.
- Привів якусь з козинячою пиздою!- сердився Гек на брата.

Отже дід Микола розповідав свої історії, дід Петро в основному слухав та іноді підкатував до медсестр від мого імені:
- Он бач яка в нього трубка з живота довга стирчить, а песюн ще довший.- казав він медсестрі Наташі, коли вона вприскувала мені в ту трубку антібіотік.

- І шо?- питала вона закатуючи очі, мов шо з старого довбойоба взяти.
- Хай і він тобі щось вприсне, га га га га- жартував дід Петро, Наташа снісходітєльно посміхалась, а я ніяковів і червонів

Якось і дід Петро теж розповів історію як був молодим, служив в міліції і патрулював місто, їм дали завдання перевірити якийсь підвал, бо прийшла інформація, що там дуже стрьомна двіжуха проісходить

Пішли ми туди, каже, заходимо, а там піздєц шо твориться, народу повно, гульня ахуїтєльна, одні бухають, другі шмаль курять, треті в карти грають, бляді хуї сосуть, музика грає жива, танці-шманці на повен ход..

Усадили нас каже за стіл, накрили поляну, проснувся аж уранці дома, в формі одягнутий, взутий, не помню ніхуя, бодуняра страшний, в помаді весь, там же ж блядєй було, а я молодий ще був, не жонатий..

- Може вас там в жопу їбли, ти ж не момниш ніхуя, а помадою спеціально намазали для красоти?- предположив дід Микола
- Та все може бути, може й їбли!- погоджувався дід Петро.

Якось до діда Миколи приїхав провідати син, здоровий дядько метра два росту. Він якийсь час дивно поглядав на діда Петра, а потім не витримав і каже:
- Шо, йобаний лягавий, лікуєшся, бо вмерти страшно? Гріхів багато, пекла боїшся?

- Не пойняв?- здивувався дід Петро.
- Я тебе взнав міняра! Це той підар шо мене чуть не посадив, помниш батя?- спитав він батька
- Та помню, взнав його, так шо ти старе поминаєш, тридцять гот пройшло?

-Він з мене крові скільки випив, на сто год би хватило, чуть магазін не повісив, падло! Якби не дядько в Києві відсидів би я нізахуй із-за цього підора- розповідав він нам, киваючи на діда Петра.

Дід Микола заспокоював сина, але той розпалювався і скандалив все дужче доки не забігли медсестри і не прогнали дядька. Той пішов, але обіцяв повернутися.
- Я тобі тут спокою не дам, ти в мене, блять, тут вилікуєшся, падло лягаве!

Коли дядько пішов, дід Петро попросив перевести його в іншу палату, а його місце невдовзі зайняв чувак років 30-ти, теж з апендицитом після операції. Чувака звали Ігор, ми з ним швидко потоваришували, після того як він відійшов від наркозу.

Через трохи він натяками почав зондірувать моє відношення до вживання канабісу, тоість плану, як його називали в нас у ті часи. Я у відповідь обережно почав натякати, що я б да і врешті решт ми дійшли згоди

Ігор зробив із пластикової пляшки, пристрій, що звався сухий, зігнув його дуже професійно у вигляді птаха, дістав з кишені кришечку в яку був впаяний наперсток з дирочками, попросив відчинити вікно і ми прямо сидячи на його ліжку хапонули, на очах у здивованого діда Миколи.

-От молодці хлопці!- похвалив він нас - а я свого йобну за компанію- дістав він самогон з під матраца.
Хоть вікно було відчинені, планом запахло на всю хірургію, в палату невдовзі вбігла старша медсестра і Наташа.

- Шо в вас тут горіло?- питала старша
- Нічого- відповідали Ігорь з дідом Миколою, я сидів мовчки, бо мене вштирило, я боявсь шо коли заговорю мене попалять, медсестри понюхали трохи, походили по палаті та й пішли собі.
- Хтось шось десь палив- констатувала старша медсестра

Вечером о десятій до нас в палату зайшла Наташа, бо саме чергувала.
- Анальгін- дімідрол треба кому вколоть?- спитала вона, як зазвичай медсестри пропонують у вечері знеболювальне, кому треба.
- Ні

- Ви тут хоть нічого не палите?-спитала Наташа
-Ні
- Дивіться мені! Не дай Бог палитимете тут без мене.
- Намьок пойняв- відповів Ігор, дістаючи птаха, наперсток і план.
Ми хапонули втрьох на очах у діда Миколи, що вже підмеканий розповідав свою чергову алкогольну історію.

Через декілька днів мене виписали з лікарні.
- Будеш в моєму селі, заходь в гості, курнем, підкину тобі пару коробків гостинця, ім'я, фамілію заповнив, спитаєш у людей де живе- запросив на прощання Ігор.
- Німа базара.- відповів я і ми вдарили по рукам.

Андрюха Лох зазвичай любив більше бухнуть, але згодом його смаки змінились в бік маріхуани, саме був не сезон початок літа, своя трава ще не виросла, а у гадяцьких бариг дорого було в цей час року, та й вони найобували часто, підсовуючи хуйовий дрек, якщо бачили що ти з села.

Якось я обмовився, що Ігор з яким я лежав в одній палаті запрошував на гостинець .
- Їбать, поїхали!- загорівся Андрюха Лох
-Чим? - засумнівався я бо їхати треба було на інший бік гадяцького району.
- Дідовим москвичем.

Дід вже давав йому свого старенького москвича проїхатися по селу, або до річки помити. Ми сідали бувало в машину, брали покривало, карти, я брав гітару і їхали на весь день на пляж, там мили того старого зломка і просто тусувалсь на пляжу.

Андрюха придумав план, типу взяти москвича помити, але замість пляжу швидко змотатися в потрібне село, знайти Ігоря, взяти в нього плана і швидко повернутися назад.
- А якщо дід на пляж припреться веліком?- спитав я, бо дід іноді так і робив, щоб перевірити чи там ми насправді.

-Скажемо шо були на мінтовському пляжі.
Мінтовський пляж знаходився за декілька км від села в тихому місці де рідко хто купавсь, бо йдти треба було далеченько, берег не дуже зручний, річка там вузька, називався він мінтовським,

бо місцеві мінти часто-густо відпочивали там з простітутками та блядями, шоб дуже не світитися своїм хуйовим моральним обліком. Тепер той пляж можливо назвали б аваковським

Вобщим залишилось вирішити тілько одне питання: де вять пальне, бо в москвичу було бензину прімєрно шоб з'їздити до пляжу і назад.

Андрюхин дід рідко коли на ньому їздив, бо весь день зазвичай був на підсосі: випивав періодично протягом дня чарочку за чарочкой самогону, як було положено середньостатистичному діду в ті часи, та й їздити йому було нікуди, то ж бак зазвичай був майже порожнім.

Плюс в тому москвичі не працювали датчики швидкості, пального і ще там щось не працювало, я не дуже добре розбираюсь в техніці, то ж писатиму приблизно як пам'ятаю, якщо щось не так напишу в технічному плані, не судіть строго, бо я баран в цьому ділі, пишу так як запам'яталося.

Грошей на пальне в нас звісно не було.
Але я придумав як його дістати. В ті часи в кожному поважаючому себе колгоспі була така собі спецмашина, що звалась літучкою

Літучка- це була вантажівка марки ГАЗ з будкою на якій було написано кацапською "техпомощь". В будкі був стіл, дві лавки, мабуть шоб можна було в ній бухнуть вразі чого

все остальне місце призначалось для перевозки всяких запчастин до тракторів, комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки, тому всередині будка була забруднена мазутою і всяческим солідолом.

На стінах висіли плакати з привабливими дівками з оголеними цицьками і Рембо з гранатометом. Їздив на тій літучкі колгоспний інженер, точніше він сам рідко нею керував, бо мав особистого водія

Особистий водій на літучку інжинеру був потрібен обов'язково, бо в ті часи справи з потрібними запчастинами вирішувалися так: скажем наїбнулась якась хуйня у комбайна чи трактора, а на складі її немає.

Інжинер сідав на телефон, отой шо з кольосіком (олди тут?), і обзванював інжинерів, завгарів, бригадирів тракторних бригад і прочих колгоспних менеджерів навколишніх колгоспів.

Зв'язок був зазвичай хуйовий в тих телефонах, а іноді і непоганий, по різному, як у київстарі кароч тіки срать можна було, але при любому виді зв'язку було прийнято кричати в трубку так що чутно було на всю кантору і далі по вулиці.

Альо, альо, Пилипович?!!!!!!!!
- Шо, блять, альо?!!!!!;
- Пилипович, ти!!!!!!!
- Альо, блять!!!!!!
- Пилипович, ти!!!!!!! Альо!!!!
- Альоо!!!! Шо, блять!!!!

Десь через хвилин двадцять таких альокань устанавлювався більш- менш нормальний діалог, але в трубку все одно кричали.
- В тебе є підшіпник на 1488?!!!!
- Десь є!!!!!
- Я приїду тоді?!!!!!!
- Жду!!!!!!

Коли б трубки не клали на ричаг, то з тої сторони можна було б почути ще як хтось питає пилиповича:
- А хто то то був?
- А хуй його зна, приїде побачимо.
Так діла й рішались.

Інженер брав могорич і водій літучки віз його в потрібний колгосп. Там він часто аж до пізньої ночі бухав з Пилиповичом і іншим місцевим колгоспним начальством, потім інженера під руки приводили і саджали в літучку п'яного як чіп але з підшіпником на 1488 в руках

А водій, чекаючий довгими годинами в машині, віз нарешті його до дому. Бувало як все добре, літучка простаювала без діла, водій тупо до кінця робочого дня спав, іноді робив вигляд, що щось там колупається в машині

щоранку він заправлявся на колгоспній заправці, весь бензин що залишався він звісно в кінці робочого дня зливав у каністру і відносив кому треба недорого, шоб було за що на вихідних в генделику посидіти.

Якщо довго не треба було нікуди їхати інженер бувало просто з нудьги зізванювався з сусідніми колгоспами чисто поїхать побухать, виписуючи путьовку начебто по ділу, тому графік у водія літучки був не нормований і непередбачуваний.

Оскільки інженером в нашому колгоспі був мій батя, я звернувся до його водія мов треба бензу срочно. Водій був із старших пацанів, може років 20, любив курнуть саме в ті моменти коли треба було годинами чекати інженера в інших колгоспах доки він домовляється про підшіпник на 1488

то ж я сказав йому, що ми збираємось за планом і підгоним йому трави за бензин. Той дав нам бензу, але не надто багато, по підрахункам Андрюхи мало б вистачити туди й назад дуже впритик.

В назначений день я, Сашко Мотузок і Тарас Жуля прийшли до андрюхиного діда, де нас чекав уже Андрюха. Я тримав в руках гітару, Жуля колоду карт, Мотузок покривало, демонструючи таким чином, що ми їдемо на річку на інший бік села, а не по марихуану на інший бік гадяцького району

-Ви ж там акуратно дивіться- інструктував нас дід, як завжди в подібних обставинах. Вже зібрались їхать, вибігла андрюхина бабуся:
- Так і Катю з собой візьміть хай загорає, а то біла як сметана приїхала.

Катя- це була андрюхина двоюрідна сестра, що приїжджала щоліта з Сум на канікули, Андрюху часто нею нагружали таскать з собою всюди, няньчити так би мовити, що нас зайобувало. Вона саме приїхала напередодні.

Зазвичай щоліта вона була дитиною, а тут вийшла тьолка з цицьками третього розміру і повадками як ото дівчата вийобуються перед пацанами.
- Щас я купальник адєну- сказала вона тоном англійської каралєви, визирнувши з дверей

- Блятб!- матюкнувся Андрюха і ми теж з ним сінхронно.
Ми прозивали її Атька, бо меншою вона не вимовляла букву К і іноді дражнили дражнілкою:

Атерина Атька
не слухала Батьа ,
Батьо за дубець-
Атерина під стілець.

Але зараз їй виявилось вже років 13 чи 14 і на дитину вона не була схожа. Вийшла така собі краля, в джинсових шортах, в футболці з Брітні Спірс, в темних окулярах, з сумочкою в вигляді сердечка, сіла така з ахуєвшим видом першої лєді на переднє сидіння де зазвичай я сідав.

Ми аж присвиснули, всілися на заднє сидіння, Андрюха замоторив москвича, поїхали.
Спочатку ми направились в сторону річки де була заникана каністра з бензином, заправили бак.
- Жуля сядь спереду- Андрюха трохи недолюблював сестру, але чисто по братські, люблячи

Атька надула губи, але не стала перечити жосткуватому Андрюхі і сіла іззаду зі мною і Мотузком, котрий дещо знітився від такої подорослішавшої за рік Атьки і я трошки теж.

- Ми куда єдєм?- спитала Атька, зрозумівши, що їдем ми не на річку.
- Не закудикуй! Змотаємся по ділам і назд. І вздумай діду що пиздануть!- відповів Андрюха.
- А што мені за ето будєт?- вийобувалась Атька
- Не висадим тебе серед дороги хуйзнаде!- пожартував у своєму стилі Жуля.

В москвичі не робили датчики, зате була хуйова магнітола, яка іноді жувала і псувала касети. Жуля заглянув в бардачок в пошуках касет але знайшов тільки пустий підкасетник "золотое кольцо", очевидно пройобаної десь касети андрюхиного дідуся.
- Блять музона забули взять

- У меня єсть- Атька дістала з сумочки дві касети модних на той час кацапських груп Hi-Fi та рукі вєрх і передала Жулі.
- Ні-Фі якесь- прочитав Жуля і сунув касету в магнітолу, касету тут же зажувало

Жуля витягнув її разом з купою магнітної плівки, якийсь час марно намагався дати лад і врешті викинув її в вікно нахуй, як то личить робити з кацапською музикою

Атька вихопила назад касету рукі вєрх бо Жуля збирався тепер ставити її.
- Дєнь уходящій нєвєрнуть! -заспівав я весело і раптом помітив у сумочці Атьки, котру вона не встигла закрити, пачку цигарок лм синій.

- Ох, їбать! Живем!- я витягнув цигарки на всеобще обозрєніє.
- Ого, а ми тут прімой давамся!- зрадів Жуля, бо в нас на дорогу було менше десятка прімин без фільтра.
- Пиздонеш шо діду, ну ти поняла шо буде!- поставив ультиматум Атькі Андрюха і забрав пачку. Атька надула губи.

В цілях економії курили одну на двох, я з Мотузком, Жуля з Андрюхою, Атькі Андрюха дав одну сигарету:
- На і більш не получиш.
- Бичкуй, шоб і на завтра хватило- жартував Жуля.

Але я давав їй потім потягнути з моїх рук щоразу як передати Мотузку його половину цигарки доки Андрюха дивиться на дорогу, за рахунок мотузкової половини звісно, бо мене трохи гризло сумління, що я її так попаліл

Так розважаючись доїхали до Гадяча. Була задача проскочити через Гадяч і не нарватися на даїшників бо водійських посвідчень ще звісно ніхто з нас не мав по причині неповнолітня.

Андрюха їхав дуже акуратно, всі мовчали напружено, затамувавши подих, але все пройшло добре, мінти нам не зустрілися. Гадяч проїхали і звернули в бік потрібного нам села.

Звісно можна було не заїжджаючи в Гадяч якось дістатись польовими дорогами, але ніхто не знав як, навігаторів тоді ще не було, а бензину було впритик, тому не ризикували шукати іншого шляху.

Нарешті доїхали до потрібного нам села. Треба було знайти помешкання Ігоря прізвище якого я звісно до того часу забув. Як подарунок йому ми везли з собою літрушку добрячогоо самогону на купівлю якого витратили всі гроші, що мали та той момент.

Ми зупинилися біля двух бабусь, що щось між собою жваво обговорювали, як то годиться двум бабусям, що випадково зустрілись посеред села.
- Здрасті- кажу їм, висунувши
Їбальника з опущеного вікна москвича.
- Здрасті- підозріло розглядали мене бабусі.

- А як нам знайти Ігоря, забув фамілію, такий невисокий з залисинами, кріпкий звиду, годів 30?- питаю
Бабусі стали радитись який це може бути Ігор, прийшли до якогось висновку і розповіли нам куди їхати, як виглядає хата і шо там зелені ворота і хвірточка красіва така з лебедями

Ми швидко знайшли потрібний нам двір з лебедями на хвірточкі, котрі здались нам накуреними, бо очі в них були якісь реально убіті на вид, хоть і намальовані.
- Він в больниці сухий гнув з пластикової бутилки майже як оці лебеді- розповідав я.

Взявши літрушку сема, я привітався з накуреними лебедями і зайшов у двір. Гавкала здоровенна собака, можливо теж накурена, але вона була прив'язана і ланцюг не діставав до мене, я постукав у двері, ніхто не виходив. Через хвилин п'ять десь із-за хати з'явився хлопець років десяти

- Драсті
-Драсті, а батько дома?- питаю
- На роботі, а мамка в магазін пішла- відповідає хлопець
- А де він робить?- питаю
- На фермі
- То ти лебедів намалював?- спитав я
- Ні, батько.
- Я так і пойняв

Поїхали шукати ферму. Знайти ферму було не важко, бо ми бачили її на в'їзді в село трохи праворуч. Під'їхали. Там нас зустрів якийсь піддатий дідусь з бармаками в руках.

Бармаки- це такий сільськогосподарський інструмент схожий на вила, але кінці в них не гострі, а з шаріками так що когось проштрикнути ними було важко

- Шо за банда?- спитав дід не зрозуміло чи то вороже, чи привітно.
- Ми Ігоря шукаєм?- відповідаю йому в тон.
- А нахуя він вам?
- Треба, діло є.
- Десь тинявся по третьому сараю, щаз позву- дід пішов його шукати, а
ми закурили.

Хвилин через 15 в наш бік йшов якийсь високий та міцний з виду чолов'яга, років 40 ка звиду.
- То він?- спитав мене Андрюха
- Ні- кажу
- А хулі він до нас преться?
- Та чи я їбу, може завферма якийсь чи сторож, щаз доїбється чого ми тут стоїмо

- Шо вам хлопці?- спитав чолов'яга, від нього теж тхнуло свіжим перегаром, але виглядав він тверезіше за дідка з бармаками.
- Нам Ігоря треба.- кажу
- А я, блять, вам хто?- трохи розсердився чоловік.
- Ви Ігор? - питаю розгублено
- Ну

Це був якийсь інший Ігорь, я розгублено мовчав, а Ігорь дивився на нас допитливо і дещо вороже.
- Та нам другого Ігоря треба, такий з залисинами...

Раптом помічаю що і цей з залисинами, продовжую:
- Невисокий такий, трохи вище мене, я з ним в больниці недавно лежав з апіндіцітом, я його фамілію забув.. - кажу дещо невпевнено

- Деменко?
- Точно! Він!!!- зрадів я
Чолов'яга уважно оглянув нас.
- Шо по драп приїхали, пацани?- питає.
- Ні- кажу невпевнено
- Сіки вам треба, пацани?-
- ...
- В нього хуйня, в мене драп кращий, отвічаю, сімена з Криму, пацани! Сіки вам, я продам?

- Та в нас грошей нема, ми мимо проїжджали, курнуть чисто заїхали- кажу, потім додаю:- Є самогон, літруха.
- Йобанаврот, пацани, ви дуже вовремя! Давай горілку сюди.
Я наче загіпнотизований віддав йому самогон.

- А план?- включився в переговори Андрюха.
- Де живу знаєте? Ждіть мене біля двора, через минут 40 буду- відповів чоловік і направився в той бік звідкіля прийшов. Ми переглянулись між собою.

Андрюха явно був незадоволений, що я віддав йому самогон наперед. Мотузок виглядав дещо злякано, як завжди, Жуля був спокійний, йому було похуй на все в любій ситуації.

Атька сиділа в машині, дула капрізно губи і морщила носа.
- Фу як тут воняє, давайте вже їхати?- крикнула вона нам з вікна. Пахло силосом , коровячим гівном, аміаком, і всим чим положено на фермі.

Ми вже півтори години стояли під двором того дядька, а його все не було. Накурені лебеді з хвірточки дивилися на нас як на довбойобів і здавалось іронічно посміхалися. Андрюха Лох нервував
- Їьать ти прогнав! Нахуя ти йому сем віддав?- наїжджав він на мене.
Я пожимав плечима.

- Людям треба довірять, все правильно зробив- наче б заступався за мене Жуля, але насправді то був сарказм, просто він завжди жартував з таким тоном, наче каже, щось звичне.

- Може вже їхатимемо додому? - запропонував Мотузок, він був боязливий, йому взагалі ідея їхати хуйзнакуди не подобалась ізначально, траву він курив чисто за компанію, щоб здаватися крутішим і що цікаво, його вона наче й не вставляла, бо він шо так, шо так був на ізмєні.

- Пізда, блять, з'їздили називається!- сердився Андрюха і вже зібрався замоторювати москвича, як на вулиці з'явився потрібний нам чолов'яга, з явними признаками сильного алкогольного сп'яніння.

Лісапєт на якому він би мав їхати, зараз слугував йому як опора, він тримав його в руках, було видно, що їхати він на ньому не зміг би, та і йти без нього йому б було не легко.
- Їбатб він бухий- кажу.

Вилазити з машини було стрьомно, хз, що від нього бухого чекати, але накурені лебеді підморгнули, підбадьорюючи, як мені здалося і я відчинив дверцю та виліз.
- Ізвіняюсь за задєржку, обстоятєльства..- сказав мені дядько п'яним голосом і жестом показав йти за ним.

Ми зайшли на веранду, він показав мені на табуретку, а сам пішов далі у хату, його добре заносило. З хати донеслось жіноче невдоволене бурчання, яке швидко купірувалось різким чоловічим, командірським "їбальник завали, сука!!!",
"хазяїн, блять "- подумав я.

Стало трохи страшно, моя уява малювала мені страшну картину як він виходе з ружжом і хуяре в мене з обох стволів, або з ножем чи ще щось. Але дядько Ігорь вийшов з пакетом і газетою сільські вісті.

Газету він розстелив на столі і насипав на неї з пакета повний стакан маріхуани, цілий двухсотграмовий гранчак.
- Хватить?- спитав він мене п'яно.
Я хотів відповісти шо звісно хватить і подякувати, але не встиг бо він ще стакан насипав:
- На, ще як мало!

Потім він рукою насипав ще жменю.
- Це за опозданіє. Звиняй тари кращої не найшов.
- Та нічого- кажу замотуючти гору того зілля в газету.
- Без обід?- спитав Ігор
- Та які обіди?- кажу, я був в повному ахуєванії від кількості здобутої маріхуани.

Я замотав траву а газету нашвидкоруч, поки він не передумав, вдарили з Ігорем по рукам і вийшов швидко з хати.
- Поїхали бігом!- кажу Андрюхі, ледь стримуючи радість і помахав накуреним лебедям напрощання рукою.

- Цей Ігорь краще- кажу показуючи друзям сіки трави замотано в газеті і сміюсь радісно.
- Ого, блядь!
- Ето што драп?- питала Атька
- Хуяп, не задавай лишніх вопросів- відповів їй Андрюха.
Ми виїхали за село.

З'їхали на польову дорогу, проїхали десь кілометр і зупинилися спробувати траву на якість. Я забив косяка.
- Взривай- кажу Андрюхі і віддаю йому косяка. Андрюха наслюнявив його пальцем, себто залічив і підпалив. Зкурили на чотирьох, Атькі не дали, хоть і просила попробувать..

Після косяка закурили по цигарці. В догонку, як то казали в ті часи. Цигарки після плана мали особливий смак і запах, хто знає той зрозуміє. Вже після декількох затяжок я відчув що мене добре вштирило!

- Їбаааааатттттттьььььь!- раптом в крикнув Андрюха:- оце їбошить. Мотузок від того несподіваного викрику різко підскочив і йобнувся головою об дах. Ми почали сміятися, довго і сильно, навіть Атька сміялась, бо їй було смішно, від того як нас штирило, а може надихалась трохи

- Ну всьо поїхали до дому!- кажу коли нарешті ми насміялися від душі.
- Я їбав їхать!- каже Андрюха
- В смислі?
- Я через Гадяч не поїду!
- Чого?
- Бо я їбав їхать!
- В смислі?

Я помітив що ми залипаєм в діалозі. Жуля з Мотузком взагалі втикнули в вікно
- Жуля, блять, не втикай, скажи йому шось він їхать не хоче!- штовхнув я Жулю що втикав на передньому сидінні кудись у поле.
- В смислі?

Андрюха явно був на ізмєні, що для нього було не свойствєнно:
- В нас блять кульок плана і прав немає та документів на машину, єслі мєнти впоймають нам тупо пізда, тупо пізда, пацани, нас посадять , я їбав.

- Та проскочим, не сци- подав голос Мотузок, для нього такий героїзм теж був не свойствєнний.
- Їбааать, вони помінялись тілами- кажу і заливаюсь сміхом.
Якийсь час знову сміємося.

- Поїдем полями! - вирішив Андрюха, коли скінчився черговий напад сміху.
- Та блять ми ж дорогу не знаємо, бенз весь тільки викатаємо і пізда!- кажу
- Виїдемо!- я приблизно пойняв як їхати, запевнив нас Андрюха.
- Ну ладн.

Андрюха поїхав прямо по тій дорозі на яку ми заїхали шоб курнуть всторонці.
Дорога здавалось не кінчалась.
В мене з'явилось відчуття, що я в грі, як ото на приставці в гонки граєш, хочеш доїхать до горизонту, а він не приближається і все врем'я один і той же.

- Шось ми їдем і ні кінця ні краю! - кажу.
- Бо вона накурена?-відповів Жуля
- Хто?
- Дорога. Не ми ж, га га га
- Та ми пару мінут як виєхалі, ви чо? - сміялася з нас Атька

Їдемо. Поле скінчилося, грунтовка росходилася в дві сторони, Андрюха повернув праворуч.
- Всьо, я вже знаю як їхать, скоро будемо дома- запевнив він нас і втикнув з головою в дорогу.

Ми з Жулею розслабились, повіривши, що Андрюха знає дорогу, почали жартувати.
- Нехуйовий нам канешн Ігор попався- каже Жуля.
- А прикинь там всі в селі Ігорі і у всіх плана німєряно, замість сіна скиртують його в сіновали- сміюсь
- Плановали.

- А отой дід з бармаками шо на фермі був, то дід Ігор, а бармаками він план на фермі грузить.
- Коров годує ним.
- А потом їхнього молока пиздонув стакан і курить вже не треба
- Ахахахах

Нам з Жулею було весело. Андрюха весь в дорозі був, Атька слухала наші із Жулею накурені гонки і підхіхікувала. Мотузок завтикав. Попереду показались хатки якогось села.
- О, щаз узнаєм шо за село і знатимем точно куди їхать- зрадів Андрюха.

- Падажжі, ти ж казав знаєш дорогу!
- Дорогу знаю, куди їхать- не знаю!- відповів Андрюха.

Ми заїхали в село з поля тому знака, що вказував би його назву там не було. По дорозі їхало трійко місцевих хлопців років 10-12 на одному велосипеді типу салют. Один крутив, другий сидів на багажнику, а третій практично на рулю. Ми зупинились біля їх.

- Пацани, шо це за село?- спитав Жуля, висунувшись із вікна переднього сидіння.
- Ручки- відповіли вони
Виходило, що ми проїхали нехуйову відстань в протилежний бік від потрібного.
- Їбать!!!- крикнули ми з Андрюхою в унісон.
- Доїздились до Ручки- констатував Жуля

Тепер стало ясно, що бензину не вистачить стопудово, стали радитись.
Я запропонував частину здобутої трави обміняти в когось з місцевої молоді на бензин. Мотузок заперечив:

- В мене бурсі на третьому курсі двоє учаться звідсіля, отбиті наглухо, тут кажуть всі такі. Останемся без машини, плана, нас отпиздять а Катьку виїбуть.
- О, я не протів- пожартувала Атька, а може й то був не жарт.

- Раз Атька не проти щоб її виїбли, давайте виїдемо на трасу і обміняємо її на бензин у когось з проїзжаючих- жартую я
- Вона жирна, хто її візьме- підіграв мені Жуля. Нас ще тримало, то ж ми веселилися.

Атька була тоді трішки повнувата, але не надто, в самий смак, зараз вона вже канешн типова жирна тьотка.
- Хто жирна, я жирна? -сердилась вона на нас
- Ну не я ж- жартував Жуля

- Я жирна? - спитала мене Атька
- Ну я б сказав не худа- відповідаю більш менш толерантно
- Мотузок, я жирна?- повернулася вона до Мотузка
- Ні- відповів той
- Їбать ти пиздолиз!- наїхав на нього Жуля
- Ну може трохи жирнувата- видавив він через силу

Атька почала лупцювати Мотузка по плечам:
- Я не жирна, поняв!!?
- Все, ану завалили усі їбальники! Давайте шось рішать- не витримав Андрюха
- Можна поїхать сіки бензу вистачить, а далі попутками- пропоную

- Ага, а діду що скажем де машина?
- Скажем хто накурений, я накурений?- жартував далі Жуля, а я сміявсь.

Вирішили їхати куди вистачить бензину, потім я з Жулею попутками попрем в село, знайдем водія літучки, дамо йому плана пару коробків щоб він дав бензу і привіз нас до машини.

Отже їдемо назад звідкіля приїхали по тій же дорозі, але через декілька кілометрів задимів радіатор і ми стали. Андрюха заматюкався. Води вже не було, бо встигли випити по дорозі ту шо брали з собою, оскільки від трави дуже пересихало в роті.

Андрюха Лох хотів залишити Мотузка з Атькою біля машини, бо Атька йти навідріз відмовилась, і втрьох двинуть в Ручки за водою.
Потім подумавши додав:
- Або ні, хай Нірвана (себто я) останеться, бо ти проїбеш і москвича, і Атьку.

Отже я залишився з Атькою в автівці, а всі інші двинули пішком в Ручки за водою.
Як тільки вони зникли з поля зору, я забив "малишку" в прімину,себто маленького косячка і курнув, давши Атькі теж разок затягнутися.

Мене догнало, Атьку вштирило, бо почала сміятися без упину. Якийсь час ми сиділи в автівці, сміялися, і в мою накурену голову полізли параноїдальні думки що Атька мала б зараз по легенді загорати на пляжі

хоч трохи її шкіра мала б почервоніти, але вона приїде така ж біла і нас попалять шо ми були не на річці.

- Ростилай покривало на обочині і загорай, бо спалімся на рівному місці- Кажу Атькі. Атька якийсь час противилась, але погодилась врешті за умови що я біля неї сидітиму.

Вона роздяглася до купальника, розтелила покривало і лягла засмагати, я деякий час показував їй фокуси на картах, потім витягнув гітару і почав щось бринькати

За рік до цього мене навчав грати чувак із старших, але його забрали в армію. Він показав мені пісню від якої за його словами "тьолки пісяють кип'ятком" і я її заграв шоб глянуть як Атька відреагує

"Ти севодня нє замєтіш сльози на маіх глазах, знаю мальчікі не плачут, но сєводня я в слєзах"- заспівав я. Вштирину Атьку вштирило.
- Научі мєня іграть?- попросила вона мене ігріво коли я доспівав

я дав їй в руки гітару, а сам сів ззаду неї, ставив їй пальці на акорд Ам, якби обіймаючи, вона повернулася і ми почали цілуватися. Цілувалась вона невміло, може навіть вперше в житті, хоча може то із-за сухості в роті у обох після вживання трави.

не знаю чим би то скінчилось, бо я вже скидав з нею купальник, верхню його частину, мабуть дійшло б і до нижньої, якби позаду нас не заржав кінь.

Прямо на нас в бік села рухався віз з люцернею, це така трава, котрою годують худобу. За поводом сидів дід з вусами як у Шевченка,але значно худіший з лиця,котре було дуже обвітрене і засмагле, аж чорне.Чимось він нагадував репера Снуп Дога, якби в нього були вуса як у Шевченка

Одягнутий дідусь був дуже не по сезону у жовті ватяні штани, кожуха і шапку вушанку, в зубах в нього стирчала величезна самокрутка, що ще більше робило його схожим на Снуп Дога. Звісно я в ті часи ще нічого не знав про Снуп Дога, це я зараз порівнюю

Дідусь Снуп Дога вже іздалеку щось нам агресивно кричав і погрозливо вимахував руками. Атька загорнулася в покривало і полізла в москвича вдягати верхню частину купальника, яку я встиг розстібнути.

І тут я зрозумів чому той дідусь лається. Андрюха залишив Москвича на узбіччі дороги в місці де майже вся дорога була зайнята здоровенною калюжою. Об'їхати можна було по узбіччю де ми з Атькою розташувалися, бо з іншої сторони калюжі були зарослі якоїсь колючої хуйні.

З нашого боку за узбіччям знаходилось поле кукурудзи, ще маленької, тому дід, з матюками, і криками та погрозами об'їхав по ній. Говорив він на якомусь місцевому діалекті, нікому не відомому крім місцевих, а може навіть то його особиста мова, чи древня яка, може скіфів

Дідусь, обїхавши, зупинився перед нами та втягуючи соплі з носа в рот, жуючии їх і харкаючи, щось погрозливо говорив. Я зрозумів напевно тільки "йоб твою мать" і " йобані в рот" інших слів я не розумів, але здогадувався, що він вимагає, щоб я припаркував москвича далі за калюжою

Оскільки їздити я не вмів, то намагався пояснити діду, що прийде хазяїн машини і я йому то скажу, але дідусь скоріш за все мене теж не розумів.

Він і далі жував соплі, харкався, вимахував руками та кричав:
- Анууупшшшвввв тфу, сука, йоб твою мать, піддррссси, нахуй звідціля, йобані в рот, харк, тфу!

- Дідууу, я їздити не вмію, ахахахах!- відповідав я, сміючись, бо мене перло з усіх сил.
- Тфу, харк, ану піддднпп нахуй свою тарантайку, йобанийврот!
- Ахахахах, діду ти на Харьков?- сміявся я накурений

- Та йобб твою ніхай на лєво курва мать, харк, тфу, уууууу!
- Ахахахахахахахазахзааа, я їздить не вмію, дідуууууу!
Так ми перегукувались годину чи дві (насправді значно менше, бо я був накурений і мені так здавалося).

Кінь з сумом в очах спостерігав за нашим діалогом як мені здалося з іспанським соромом за свого хазяїна, на фоні якого виглядав дуже вишукано і інтелігентно.

Нарешті на горизонті зявилися мої друзі.
Дід зрозумівши, що нічого від мене не доб'ється, махнув рукою, сьорбнув із півлітрової пляшки згорла самогону, чи шо там п'ють скіфи, крикнув: "Циган, пшов!! Но, блять!", а я задумався якого хуя він назвав білого коня Циганом і втикнув".

Дідусь поїхав і порівнявишсь з пацанами, зупинився, щось вимахував руками в наш бік, кричав. Друзі ускорили хід в наш бік.
- Сука отпижжу обох!- кричав нам Андрюха, як підійшли і видно було що він не жартує. Я трохи відбіг в поле про всяк випадок
- Шо таке, Андрюх?- питаю

Виявилось дід пожалівся їм на нас що мов поставили машину посеред дороги і їбуцця на узбіччі, йобані в рот. Я пояснив Андрюхі що заставив Катьку засмагати шоб не попаліцца шо ми на річці не були, а сам біля неї грав на гітарі, а дід просто йобнутий. Андрюха повірив ,заспокоївся.

- Тю, та шо тут такого, ну поїбалися б- жартував Жуля
- Я того тебе з нею і не оставив.
- А я б йому не дала!- каже Атька
- Тебе б ніхто й не питав

Їхали полями вже досить довго. Бензин все не закінчувався, хоча мав би давно закінчитися. Ми розуміли, що в любу хвилину можемо заглохнути, тому були від того дещо напружені. Ніхто з нас не знав де ми знаходимося і в який бік їдемо, хрча Андрюха і робив вигляд, що трохи знає

Раптом спереду показався якийсь неопізнаний двухколісний транспортний засіб, схожий на лісапєт. Вирішили догнати і спитати де ми є та вияснити дорогу.

Двух колісний неопізнаний об'єкт виявився так званим дирчиком, себто чимось середнім між мопедом, скутером та лісапєтом, з двома пасажирами на борту. Обганяючи, ми махали їм зупинитися, але вони мабуть нас злякались і не зупинялися,

Андрюха почав акуратно їх підрізати, так, щоб вони зупинилися і вони таки зупинилися, бо з нашого боку було поле, а з їхньої лісосмуга, то ж їм нічого іншого не залишалось.
- Бить будете?- спитав водій дирчика, молодий невисокий хлопець, схожий на цигана.

Його пасажир був дуже схожий на нього, мабуть брати, можливо вони й були циганами.
- Ні, за шо вас бить, ми ж не расісти?- заспокоювали ми їх і спитали як доїхати до нашого села.
- Та ми вроді й не молдавани- відповідали брати

Вони не знали де наше село знаходиться, то ми почали питати дорогу до сіл, від яких ми б вже знали дорогу і нарешті зачепилися за одне. Ми їхали практично в правильному напрямку, як виявилось, але трохи паралельно тому селу, що нам би слугувало за вказівник

Подякували хлопцям і вже хотіли їхати далі, як один з циганів спитав чи нам дирчик часом не треба.
- Сіки хоште за нього?- спитав Андрюха
- П'ятсот
- Ні, в нас сіки немає.
- Триста
- Ні, в нас сіки немає
- А сіки є?
- Нема ніскіки, є драп

Брати-цигани переглянулися. Попросили курнуть на пробу. Ми зробили прибор з пляшки і фольги з під Атькиного ЛМ-а і всі разом курнули.
Брати схвально кивали головами.
- Сіки драпа даєте?
- Стакан
- Два
- По рукам.

Я не хотів віддавати траву, бо дирчик мені і нахуй був не потрібен. Але Андрюха мене вмовляв, мов потім той дирчик продамо і ще раз зїздимо до Ігоря, бо зараз скінчиться бензин і тоді хтось зганяє на ньому за бензином, врешті я погодився.

Сдєлка состоялась. Я віддав братам план. Нам залишилось лише декілька коробків, що Ігорь насипав за опозданіє. Як мінімум один треба було дати водію за бензин, а якщо бенз скінчиться раніше, то і все остальне.

Брати пішли собі пішком через поле в своє село, Жуля сів на дирчик і ми вже колоною направлялись додому. Я пересів наперед, певний час умовляв Атьку дати другу касету, бо хотілося хоч якоїсь музики.

Другу касету відразу спіткала та ж доля, що і першу, хоча з вікна я її не викинув, пообіцявши Атькі, що склею її вдома, а вдома вже викинув.
- Їбаш на гітарі, чи шо?- запропонував Андрюха

і я взявши гітару на ходу придумував пісню про накурених лебедів, бо коли я був накурений слова якось самі складалися в вірші, навіть думки думались віршами іноді.

Зараз вже не пам'ятаю, але виходило наче не погано. Щось типу: " Лечу косяком я по небу, бо накурився як лебідь" далі не пам'ятаю і приспів
"Накурені лебеді, накурені лебеді,
курнуть в небі де мені?"

Бензин всю дорогу тримав нас в страхів, але так, падлюка і не закінчився. Вже потім виявилося, що діду напередодні Андрюхин батя бензину приніс каністру і він вилив його в бак.

Приїхали додому. Дуже швидко помили москвича, відігнали в гараж, дідусь саме добре був піддатий, то нічого не помітив. Дирчика загнали в сарай пустуючої хати моїх покійних дідуся з бабусею, де ми часто-густо двіжували в ті часи.

На слідуючий день я з Жулею, відсипавши коробок трави, поїхали дирчиком віддати його водієві літучки, той глянув на дирчика, спитав де ми його взяли, бо чув, що в одному з сіл вчора схожого вкрали.

Мов витягли з гаража у якогось дідуся, міліція їздила в сусідньому селі сьогодні питала, чи не бачили в кого такий часом. Ми злякалися, зрозумівши що ті два цигана скоріш за все його і спиздили, тому й радо так віддали нам його за план.

Вирішили, що залишати дирчика собі було б дуже небезпечно, продавати теж, то ми з Жулею поїхали на ньому на Сумщину, проїхали декілька сіл і в одному залишили прямо на дорозі посеред села, протерши добре від відбитків пальців, а самі пішки повернулися домів.

Увечері ми добре накурилися залишками плану, мені раптом прийшло дещо у голову
- Знаєте шо то за два цигана були?- спитав я друзів
- Шо?
- То ті самі накурені лебеді з хвірточки Ігоря.

-Всмислі?
-Він роздає план надто дешево,а лебеді потім перетворюються на братів циганів і повертають його назад, як в казках де гуси-лебеді служать різним колдунам та відьмам.
- Ого, думаєш?- дещо злякано зацепеніли хлопці.
- Та жартую, ахахахах... ми і є ті накурені лебеді

Кінець. Дякую за увагу. Якщо раптом комусь так сподобалось, що аж дуже захотілось задонатити пару гривень, то 4441114410303489
Але лайки, ретвіти, та добрі слова теж збсь

І за традицією саундтрек